Палітра студентського життя, як
відомо, складається не тільки з протирань штанів-спідниць на парах, паломництва
до бібліотек і смачних пиріжків, а й цікавих концертів, вечірок, переглядів
кінофільмів. Зрештою, з усього того, що робить життя багатогранним і
повноцінним. Звісно, то неабияка розкіш піти на концерт, коли наступного дня у
тебе кілька практичних і модульна контрольна. Але сміливці є, і привід для них
знайшовся відповідний.
У нашому місті чомусь занадто мало
культурних подій, які б могли сколихнути серця, збайдужілі від буденності,
щоденної коловерті подій. Приємно, що все ж таки ми знаходимо час і можливість
відвідати дійства, які надихають, дають надію на краще. Але залишимо пафос і
просто ще раз поринемо в атмосферу дивовижного співу, запального танцю і
радості, яку подарували нам творчі колективи Житомирської обласної філармонії.
Бути українцями – модно. Цю істину
вкотре довів Поліський ансамбль пісні й танцю «Льонок», захопивши глядачів
неймовірними творчими постановками і зачарувавши гумором і енергійністю.
Втілення жіночності, сердечності,
мудрості й вишуканості – все це про тріо бандуристок «Росава» у складі
заслужених артисток України Надії Недашківської, Людмили Нестерук та артистки
Наталії Васильєвої. Пісня «Як я люблю тебе» настільки чуттєво була виконана, що
не залишила нікого байдужим. У ній переплелися радість зустрічі й сум прощання,
палкі кольори кохання і пастель
відстані.
Хорова капела «Орея» вразила
спектром творчих композицій – від елегійної «Коляди» до енергійного «Польоту
джмеля» і палкої «Голубки» Себастьяна Ірадієра.
Змусили серце битися частіше
солісти Житомирської філармонії. Крики: «Браво!» - викликала своїм вокалом
молода солістка Ліна Шеремет, адже їй вдалося
заполонити увагу глядачів своєю
харизмою і глибинною піснею «Крила». Артем Кондратюк зізнався присутнім у пісні
«Тебе не зрозуміти» в тому, що жіноцтво – воістину загадкове, воно причаровує
вродою і губить словами.
Апогеєм дійства став виступ ансамблю
«Древляни». Їхнього драйву вистачило, щоб кожен у залі почав підспівувати і
пританцьовувати. А на питання соліста: «Ну, що? Ще співати?» - зал,
захлинаючись від енергетики й фантастичного виконання, одноголосно відповідав
згодою. Здавалося, це могло тривати вічність. Але ансамбль, певно втомився, і
закінчив свій виступ.
Концерт Житомирської обласної
філармонії пройшов гучно і весело, так що руки боліли від аплодисментів,
обличчя – від посмішок, а горло – від співів.
Усім творчим колективам
підспівувала
Олеся Копецька
|
