Факультет філології та журналістики КДПУ

Веб-марафон із сусідами

Editor — Sat, 24 Dec 2011 20:25:09 GMT

Інформаційні технології розвиваються дуже стрімко, не обходячи людину та її спілкування. Саме завдяки простій веб-камері, мікрофону й програмі Skype будь-хто може спілкуватись з жителями різних куточків світу. Потрібно лише скористатися можливістю! А от обласна бібліотека для юнацтва імені О. М. Бойченка не тільки скористалася здобутками науки і техніки, а й попрацювала на благо кіровоградської молоді. Мова йде про веб-марафон «Бібліотека і молодь: грані дотику» (Кіровоград-Вологда), метою якого було організувати спілкування молодіжних аудиторій України та Росії, привернути увагу молоді до сучасних бібліотек та налагодити співпрацю й дружні стосунки між містами.

Захід проходив 6 грудня 2011 року у стінах кіровоградської бібліотеки імені О. М. Бойченка. Було запрошено молодих читачів закладу, студентів педагогічного університету (факультет філології та журналістики), кіровоградського факультету менеджменту і бізнесу Київського національного університету культури, коледжу економіки і права ім. М. П. Сая, учнів педагогічного ліцею та Іванівської ЗОШ. Нашими співрозмовниками також були студенти педагогічного, технічного університетів та безпосередньо читачі вологодської обласної юнацької бібліотеки імені В. Ф. Тендрякова. Цікаво те, що ця ідея не нова. Навесні юнацька бібліотека провела перший веб-марафон з Томською обласною дитячо-юнацькою бібліотекою, де основною темою розмови була роль бібліотеки в житті молоді. І він пройшов досить успішно! На цей же раз тематику спілкування вирішили розширити до актуальних питань молоді: освіта, відпочинок, здоров’я.

Під час марафону проходив шаховий онлайн-турнір «Кіровоград – Вологда», в межах якого відбулося три партії по 20 хвилин. Абсолютну перемогу отримали вологодці, та призи, які були підготовані за сприянням Кіровоградського обласного центру фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх», вони побажали залишити в Кіровограді, аби забрати їх наступного року.

Обидві сторони виявили бажання дружити й спілкуватися надалі, тому що це не просто цікаво, а й пізнавально. Колектив юнацької бібліотеки Кіровограда поділився планами на майбутнє: хочуть провести марафон із Казахстаном, а потім зазіхнути вже й на веб-марафон із США. Тож сподіваємося, що плани обов’язково будуть реалізовані, а ми зможемо знову насолодитися спілкуванням з молоддю інших країн та отримати нові ідеї щодо покращення свого життя.

Світлана Дубина

День народження факультету

Editor — Fri, 28 Oct 2011 17:22:50 GMT

Час летить настільки швидко, що не встигаєш навіть помітити. Тільки-но ти назбирав колекцію своїх чудових університетських миттєвостей, а вони вже стали спогадами. Далекими-далекими, як дитинство. Ми сміливо і гордо мандруємо в дорослість, така вже наша людська доля. Тільки стіни філологічного факультету світять своїми білими цеглинами-усмішками – час не має влади над ними. Він собі летить, біжить, скаче, а університет мудрішає, відкриваються нові школи літературознавства і мовознавства, студенти з кожним роком все інші, все сучасніші, а факультет філології та журналістики все такий же, тільки набагато кращий. З року в рік до найкращих його традицій додаються нові, можливо,ще кращі, але про це судити не нам. Час, як завжди, розставить все на свої місця.

25 жовтня 2011 року ми святкували своє 81- річчя. Ми – студенти, викладачі і п’ятиповерховий корпус, де знаходиться філологічний факультет університету імені Володимира Винниченка. Було весело і дивно – я не знала, що у нас стільки талантів. Чесно! Підготовка до свята була ґрунтовною. Почнемо з того, що сценарій писався на основі творів про факультет студентів-чотирикурсників. Неординарний творчий підхід до створення свята справив неабияке враження. Багато хто з молодших курсів задумався: «А що ми згадаємо про свій факультет потім? Що ми можемо розповісти про нього зараз?»

Початок, правда, був звичайний, офіційний (на те він і початок): вручення грамот активістам факультету, багато пісень (і як потім не говорити про співочу українську націю, коли дівчата і справді гарно співали?) серед яких були «Як у нас на Україні», «Мамина сорочка», «Не в тому річ», була навіть пісня англійською мовою, але найбільше вразили публіку пісня, яку виконувала студентка другого курсу Оля Мосежна. Вона заспівала українську пісню сучасного гурту «Скрябін» - «Не твоя вина». Дійсно, - глибоко патріотична щира пісня. Там є такі слова: «Добре там, де нас нема. Ти сам собі країна – зроби порядок в своїй голові». Глядачі заслухались і замислились над цими простими, здавалося б, словами. У нас багато національних не до кінця вирішених питань, і ми як нове покоління маємо намагатися щось змінити, а не просто співати про калину та читати про «бідний український народ». Але це сумна тема, тому поки що чіпати її не будемо. Говоримо про свято.

Те, що на філологічному факультеті пишуть вірші – ні для кого не секрет. Навпаки, у сторонніх складається враження, що тут вірші пишуть всі. Може воно й так, але перед широкою аудиторією їх не читають. Совість не дозволяє. Ну як можна прочитати свої спроби, коли знаєш Івана Франка, Лесю Українку, Тараса Шевченка, Ліну Костенко, Василя Симоненка і Василя Стуса? Якщо ти вже і виносиш свої вірші на загал – то значить вони того варті і ти дуже сміливий. Значить у твоїх віршів є шанс стати поезією. Олена Кумська (студентка 2-о курсу) не побоялась і прочитала нам (досить критичній аудиторії слухачів) свого вірша «Хуртовина» - і не розчарувала. Особливо мене вразив кінець (говорячи про кінець її творіння можна назвати навіть поезією):

«Нас не бачать леви біля брами,

Левам очі снігом замело».

Якось так звучить воно по-справжньому, гарно і зі смислом.

Був у нас навіть танець!!!Повірте, для філологічного факультету – це велике диво. Говорити уміємо гарно майже всі, і вірші пишемо в шухляди регулярно, і співаємо, якщо Бог подарував хороший голос і слух, але танці для філфаку - екзотика. Гості свята були щиро здивовані. До того ж танцювали дівчата другого курсу і справді гарно. Знаєте, так ніжно, злегка уривчасто (як струни гітари звивалися під музику) і по-осінньому жовто. Навіть листочками клена обсипалися. Ех, люблю осінь!

Порадувала нас і факультетська команда КВК під керівництвом аспіранта факультету Володимира Кондрашова. Відбірний, філологічний гумор, який важко зрозуміти студентам інших факультетів. «Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть – ж-ж-ж-ж-ж!!!» чи фраза «Репетитор – непотрібний тільки якщо ти живеш на безлюдному острові». Які хрущі, який «Репетитор?» - спитає пересічний мешканець країни. Мовчання. Це наша сімейна таємниця. Ми - частина того, що дало нам душу, ми – філологи, носії духовності, ми – молоді, ми – покоління Дереша і Жадана, а наша родина – факультет філології та журналістики. Чи батько, чи мати – не має значення, це комплексне гармонійне явище, це те, що люди звуть храмом знань і «тренажером мозку», і…багато ще як, але то зовсім інша історія.

А поки що нам тільки 81! З Днем народження тебе, Факультете!!!!!

Тетяна Колісник

Я прийшов знайти, а не шукати…

Editor — Mon, 24 Oct 2011 19:12:33 GMT

Із космоери в нашу еру

Драчів Пегас вогнем ірже,

На ще не списанім папері

Баладний стрій шикує вже…

Ці рядки Володимир Підпалий присвятив Іванові Драчу – живому класику нашої епохи. Поезія, кіно, політика, громадська діяльність – це все про нього.

17 жовтня 2011 року у аудиторії 506 п’ятиповерхового корпусу викладачі, студенти та гості факультету філології та журналістики святкували 75-річчя цієї непересічної особистості.

У ході свята були озвучені найхарактерніші для творчої манери Драча вірші, проголошені його основні світоглядні позиції, показано уривки з фільмів, знятих за сценаріями митця, а також студентки навіть заспівали славнозвісні драчівські «Крила», покладені на музику українським композитором Олександром Ігнатушею.

У контексті шістдесятництва Драч – найепатажніший, людина, яка вперше заявила про можливість взаємодії поезії й науки, чим шокувала сучасників та колег по перу.

«Люблю повертати людину очима до сонця мистецтва…», - писав Іван Драч про роль мистецтва.

В одному зі своїх останніх інтерв’ю на запитання «Чи можете сказати про себе, як про втомленого романтика?» Іван Драч відповідає: «Чи я втомлений романтик? Може, я людина, яка втомилася жити. На жаль, розвіялось надто багато ілюзій. Я їх усі пережив і бачив, як вони на очах руйнувалися… Можу відверто про це казати. І разом з тим стільки неймовірно цікавого і прекрасного існує у цьому житті! Усе я сприймаю на «повну котушку» — і радію».

Отож, ще раз привітаймо ювіляра та побажаємо йому подальших творчих злетів і ще довгих років сонцепоклонництва.

Марія Ларченко

Пирогово – музей під відкритим небом

Editor — Tue, 18 Oct 2011 06:55:09 GMT

Ранковий Кіровоград зустрів нас темними вулицями. Чалап-чалап сходинками гуртожитку о п'ятій ранку, щоб о шостій уже бути на місці зустрічі, яке змінити не можна. 41-а група їде в Пирогово (це не там, де багато пиріжків, але про них ми теж не забули). Пирогово (для тих, хто не знає) – це музей під відкритим небом, площею 15 гектарів, де зібрані поселення 17-20 століття, де ще збережено дух стародавнього українського села, де ще у вікна спостерігає за дітьми стомлена мати, де батько має ось-ось повернутися з поля. Принаймні, мені так здалося.

Ідеш безмежним простором від села до села, від Київщини до Полтавщини, від Полісся до Поділля, від Прикарпаття до Закарпаття, від церкви до церкви – і всюду бачиш людей. Які насправді живуть лише в твоїй уяві. Підходиш до сажу (місця, де колись тримали свиней), а маленькі пацятка тицяють своїми п’ятачками в твої руки. Такі хороші…Поміж біленьких хаток виглядаєш Кайдашів, намагаєшся знайти ту грушу розбрату, через яку Кайдашиха залишилася без ока, уявляєш, як бігли хлопці до дівчат через перелази. І це не шизофренія – це гра твоєї уяви, навіяна літературою, розповідями бабусь, історичною пам’яттю, яка передалася тобі з молоком матері.

Сиджу оце, пишу, наче й прописні істини, давно вже всім відомі факти, а перед очима стоїть той шикарний ліс, ота природа, з якої все-таки умудрились зробити бізнес – і стилізовані весілля, і здані будиночки, і захмарні ціни на сувеніри. Нічого, до цього ми вже звикли. Ніяк не можу звикнути лише до тих, хто силою слова і музики змусив мене плакати. Я давно вже навчилась контролювати свої емоції, трохи загрубіла, трохи подорослішала, але жінка-бандуристка із легким виконанням пісні про журавлів вичавила з моїх очей гарячі сльози. Сіро-жовта осінь, холодно і незатишно, а вона посинілими пальцями перебирає струни і співає….і співає…а люди, здебільшого, проходять повз. Ідуть собі. Не дарма ж вони заплатили 20 гривень за вхід. А ще ж треба поїсти…

Ми не обходили всі 15 гектарів – не вистачило часу. На жаль, у добі всього лише 24 години, 10 з яких ми витратили на дорогу і півтори – на заїзд у Київ. Але тих вражень, що ми отримали мені вистачить надовго, тим паче, що це, я більш ніж впевнена, не остання моя поїздка в Пирогово, де приховано ще багато таємниць, де в давніх церквах, мабуть, молилися люди, просили захисту, благали про порятунок, ставили свічки за мертвих, живих і не народжених. Вони моляться й зараз. Ми теж помолились за них.

Тетяна Колісник

Дивіться, хто прийшов, або ласкаво просимо на "Вернісаж талантів"!

Editor — Tue, 11 Oct 2011 08:03:58 GMT

Минуло літо… Позаду море, гуляння до ранку, безтурботні дні. Хтось зустріне осінь із присмаком спогадів про кохання, хтось серйозно налаштований на наполегливу працю, хтось піде в перший клас, хтось – у другий. А ще є особлива категорія суспільства – студенти. Так, саме з початком осені починається студентство. Кожного року першокурсники вступають до вузів, щоб почати новий етап свого життя, щоб здобути вищу освіту, стати висококваліфікованими спеціалістами… Але, крім навчання, надзвичайно цікавим є культурне життя студентів, про яке хочеться говорити і говорити. І навіть зараз, на початку навчального року, про це є що сказати.

Наш університет має чудову традицію: щорічно силами перших курсів усіх факультетів організовувати концерт "Вернісаж талантів". Цього року сезон відкрив факультет філології та журналістики. "7 вересня 2011 року в актовому залі університету першокурсники продемонстрували свої таланти. Брали участь студенти 11-ої, 12-ої груп, але найактивнішою була 13-та група. Завдяки організаторам свято вдалося "на ура"! Позитивні емоції, гарні враження, по-справжньому філологічна патріотична атмосфера – все це отримали глядачі, а учасникам дісталися щирі овації та схвальні відгуки.

Першою виступала студентка 13-ої групи Євгенія Костенко зі своєю сповіддю перед осінню. Душевний монолог під ліричну мелодію задав настрій дійсно вересневому святу. Атмосферою цієї пори року пройнялись усі, на мить навіть здалося, що на поклик цієї дівчини заговорить сама осінь. Хоча й ілюзія, але така прекрасна… Ось вона – сила слова: говорять вуста – чує серце…

Виступ другої учасниці був не менш вражаючим. Студентка 12-ої групи Марина Пилипенко, співаючи пісню "Палала", знову і знову підтвердила відому істину про українських співучих дівчат. Студентка наповнила стіни залу силою гарного глосу і щирістю почуття.

Виступ наступних учасниць – студенток 13-ої групи Діани Долгової та Ольги Шкінцевої – справив особливо приємне враження. Сучасний танець у стилі хіп-хоп змушував підтанцьовувати на кріслах! Дівчата повні сил, в очах вогонь, на обличчі усмішка – ось вона – енергія танцювальної столиці України, Кіровограда!

Про природу писали, пишуть і будуть писати. Але кожен митець слова відкриває її по-своєму, по-особливому торкаючись недоторканого, говорячи про несказане. Своєю поезією студентка 13-ої групи Вікторія Махнюк відкрила присутнім власне унікальне бачення світу, адже філософська лірика свідомо чи несвідомо змушує задуматися, зрозуміти те, чого раніше не розумів, на що не звертав уваги.

"Мова єднання" – із цією піснею виступила студентка 12-ої групи Аліна Дудник. Дійсно, українська мова, мова єднання, зблизила студентів за моральними переконаннями, за життєвими цілями, за патріотичним духом – духом освітянина, філолога, патріота, творчої та неординарної особистості.

І знову пісні, пісні, пісні… Вокальні номери втішають! Марина Двуреченська, студентка 11-ої групи, співаючи пісню "Молитва" сербською мовою, повернула глядачам на декілька хвилин "Євробачення".

Мотиви студентського життя прозвучали в поезії студентки 11-ої групи Ганни Дудник, яка мподілилася своїми враженнями про перші дні студентства, про сум за рідною домівкою, викликавши ностальгійні почуття у старшокурсників, розуміння та співпереживання однолітків.

Студентка 13-ої групи Анастасія Баур торкнулася такої приємної для всіх теми, як кохання, виконавши пісню "Спокуса". Високі вокальні здібності та артистичність Анастасії приємно вразили публіку. Мабуть, для тих, хто кохає і для тих, кому невідоме це почуття, пісня торкнулася струн душі. Саме під такі мелодії хочеться кохати і бути коханими, вірити і чекати, створювати свою казку.

Пісня "Моя земля" прозвучала у виконанні студентки 13-ої групи Олени Єгорової. Оспівування батьківщини – завжди прекрасно. Радує те, що студенти самостійно обираючи репертуар, надають перевагу патріотичній тематиці, що (дозволю собі тавтологію) свідчить про патріотичну натуру майбутніх філологів України. Що може бути краще за людину, яка горить своєю справою?!!Тим більше, такою благородною справою, як учителювання!

Феноменальним номером по праву можемо назвати виступ студента 13-ої групи Владислава Леніва. Його соло на гітарі було неймовірним! Авторська пісня зірвала овації залу. Глибинна сутність мелодії закохала в себе жіночу частину аудиторії, а, оскільки філологічний факультет – жіноча обитель, то відпускати юного артиста зі сцени довго не хотіли.

Яскравим завершенням творчого вечора стала фінальна пісня "Як у нас на Україні" у виконанні всіх учасників концерту, після якої голова студентської ради факультету Марія Ларченко привітала всіх із першими виступами на сцені університету, побажавши подальших творчих успіхів та співпраці з культурним сектором студентства. Як підсумок – подяки про цей знаменний день у житті першокурсників.

Якщо ти юний філолог – ти не можеш бути не талановитим! Аксіомою є те, що філологи – активні, творчі, обдаровані люди! "Вернісаж талантів" – гарний старт, а наступний крок – це твої ідеї, твої плани, твої бажання, студенте! Будьмо справжніми людьми – творімо життя яскраво!

Ганна Дудник

Львівський форум видавців

Editor — Fri, 23 Sep 2011 07:52:57 GMT

Хто ще не побував у місті Лева – обов'язково відвідайте його! По-перше, тому що це дуже гарне місто. По-друге, тут можна посмакувати найсмачнішою кавою. По-третє, саме тут щорічно відбувається міжнародний форум видавців.

Цього року фестиваль проходив із 14 по 18 вересня, в ньому взяли участь понад 90 найвизначніших видавництв із різних міст України та світу. Організатором події традиційно стала громадська організація "Форум видавців”. Партнерами заходу також були Державний комітет телебачення та радіомовлення України, Львівська обласна рада, Українська асоціація видавництв та книгорозповсюджувачів, Українська бібліотечна асоціація, телеканал "ZIK” та інші.

Спеціально створена програма для форуму допомагала зорієнтуватися в безлічі заходів, що проходили в рамках форуму й обрати для себе найцікавіше. З ранку до пізньої ночі проходили різні зустрічі з письменниками, автограф-сесії, відкриття виставок, друкарень, декламування своїх поезій, дискусії на різні теми.

Найбільше я чекала зустрічі із Сергієм Жаданом. Він сучасний поет, прозаїк, есеїст, перекладач, співпрацює із видавництвом "Фоліо”. Саме в театрі ім. Леся Курбаса проходив вечір на тему "Поезія сьогодні”. У ньому брали участь Сергій Жадан та швейцарський поет Юрг Гальтер. Вони читали свої позії та відповідали на питання із залу. Розмова стосувалася не лише творчості, а й суспільної й політичної ситуації в Україні. На завершення швейцарський гість імпровізовано потішив слухачів новою поезією.

Львів – дуже гарне місто, а ще гарнішим він стає, коли в ньому відбуваються заходи подібного масштабу. Тож долучитися до цієї події – справа честі кожного майбутнього філолога, редактора чи видавця.

Марина Кісільова

У добру путь!

Editor — Wed, 21 Sep 2011 07:32:55 GMT

На філфаці вже стало доброю традицією щорічне проведення такої собі лекції-знайомства зі своїм факультетом для студентів-першокурсників, що зазвичай супроводжується виступами декана, завідуючих кафедрами та голови студентської ради.

Так допитливі першачки не відчувають дефіциту необхідної інформації, дізнаючись про історію створення та склад улюбленої кафедри; про те, яка саме людина отой строгий викладач, котрий щойно прочитав лекцію; де взяти необхідну методичку/підручник; куди звернутися за матеріальним та соціальним захистом та з ким поспілкуватися стосовно своїх фонтануючих творчих ідей.

Після такого вичерпного екскурсу залишається лише сподіватись на сумлінність поінформованих – а, отже, - озброєних – першокурсників, адже зовсім скоро вони отримають щасливу нагоду проявити себе на «Вернісажі талантів», а там і перша сесія не за горами

Марія Ларченко

Про історію в книжках

Editor — Thu, 15 Sep 2011 05:30:15 GMT

Згодьтеся, до нашого університету не так і часто приїжджають поважні гості, які прагнуть донести до студентів не що-небудь, а аж місію України у світі!

Подати історію як об’єднуючий чинник наважився народний депутат України Володимир Олександрович Зубанов під час зустрічі зі студентами нашого університету. Його виступ виявився доволі переконливим, оскільки Володимир Олександрович підкріплював теорію виданими книгами. Зокрема, нам, студентам, він представив загальнонаціональний проект «Україна: історія великого народу», який складається з кількох книжкових серій (для прикладу, - «Україна: хронологія розвитку», «Історія міст і сіл», «Історія в картинах»).

Для студентів-істориків лекція була цікава, перш за все, хвилюючими питаннями сьогодення: створення великого герба, визначення національної ідеї, єдність українців. За словами Володимира Олександровича, Україна повинна мати свою місію у сучасному світі, а саме – гуманітарну (зберігати і розвивати найкращі якості слов’ян) та миротворчу. Філологи відкрили для себе збірку українських поетів (у двох томах!), яка вразила не тільки змістовим наповненням, а й вишуканістю, елітністю та естетичністю виконання. Для студентів-видавців зустріч була корисною тим, що їм випала нагода побачити дійсно якісно виконані видання. Окрім змісту, основне завдання якого, як наголосив Володимир Олександрович, подати якомога об’єктивніші історичні факти, студентів привабило поліграфічне виконання книг – повнокольоровий друк, ретельно підібрані ілюстрації, чудова верстка, вишукані оправи. Зустріч була пізнавальною, корисною і не нав’язливою. Володимир Олександрович вкотре нагадав нам, як новій генерації, молоді з іншим світоглядом, що за кілька років саме нам доведеться відповідати за долю країни, творити майбутнє. Але для початку – треба знати своє історичне минуле і теперішнє.

Олеся Копецька

Збірна факультету - призер спартакіади

Editor — Fri, 09 Sep 2011 14:32:07 GMT

У КДПУ ім. Винниченка вже доброю традицією стало святкування дня фізкультури і спорту України. Кожного року викладачі та студенти підбивають підсумки спортивних змагань, досягнень і, звісно, нагороджують переможців. Цей рік не став винятком.

Зовсім не довга за часом, але така приємна для переможців церемонія нагородження зібрала у спортивному залі КДПУ усі факультети, які брали участь у минулорічних змаганнях. Після вітань спортсменів, подяки їм за працю, проректор з науково-педагогічної та виховної роботи Сергій Павлович Михида почав вручати кубки факультетам-переможцям, серед яких був і факультет філології та журналістики.

За підсумками змагань, наш факультет виборов три нагороди: ДВА ТРЕТІХ ТА ОДНЕ ПЕРШЕ МІСЦЕ. Так, жіноча команда ФФЖ за підсумками спартакіади серед перших курсів виборола третє місце, а зі змагань збірних команд факультетів(1-5 курси) наші дівчата зайняли перше місце. Трохи несподіваною стала третя нагорода, яку до скарбниці факультету поклали хлопці. У змаганнях серед збірних команд(1-5 курси) наш чоловічий колектив виборов третє місце. Це дуже хороший результат, зважаючи на те, що це перша вагома перемога наших хлопців за останні декілька років.

Причиною невдалих виступів у попередніх роках була мала кількість чоловіків на факультеті, що унеможливлювало бути конкуренто спроможними у змаганнях. І хоч минулорічний набір лише підтвердив цю невтішну статистику, нашим студентам все ж вдалося посісти призові місця. Переможці у своїх коментарях висловили бажання «продовження банкету» і сподіваються, що їхній почин підтримають першокурсники і наш факультет завжди буде славитися перемогами на спортивній арені.

Андрій Мороз

Не забули пом’янути «незлим тихим словом»…

Editor — Mon, 23 May 2011 07:06:22 GMT

Як немає в Україні другого Дніпра, так і нема другого Шевченка… Це твердження – аксіома, заперечити яку можуть тільки україноненависники, манкурти і маргінали, які не знають чим епатувати публіку, як не тим, щоб осквернити святу пам’ять Пророка української нації.

Студенти нашого університету разом із викладачами спробували знайти свого Шевченка під час поїздки до Канева 21 травня 2011 року. Ті, кому вдалося пройнятися його словом, оживленим сучасниками, певно, трішечки відкрили для себе велику таємницю генія.

Під час «Прощі до Тараса» відбулося покладання тернового вінка, привезеного з Петербурга. Цікаво, що до Тарасової гори він був доставлений козацькою чайкою, сучасною копією вітрильників запорозьких козаків. Після покладання відбувся перфоменс «Живе слово», у якому активісти «Простору свободи» й кіровоградці взяли участь, засвідчивши свою духовну єдність з поетом.

Не менш дивовижною подією була зустріч із письменницею Оксаною Забужко, яка прочитала для всіх охочих лекцію «Мій Шевченко. Конспект книги, яка ніколи не буде написана».

Невимушена атмосфера і неймовірно ерудована пані Оксана сприяли тому, що багатьом із наших мандрівників так і не вдалося відвідати музею. Адже замість годинної лекції ми мали щастя слухати про міфологізацію постаті Шевченка, про глобальні проблеми сучасного літературного процесу (для прикладу, О. Забужко зазначила, що у нас катастрофічно не вистачає жанру біографій визначних постатей) та про інші неймовірно цікаві факти близько трьох годин. Письменниця вразила своєю колоритною, пересипаною іронією, гумором, гротеском, мовою, яка западає, як би того не хотілося, прямісінько в серце.

Та попри те, що Музей офіційно закрився, нам таки вдалося у нього потрапити. Звісно, описати все те, що в ньому є, – неможливо. Та чи й варто? У кожного, впевнена, залишилися свої враження від можливості зазирнути в історію, доторкнутися до неживих свідків життя вічно живого Поета.

Завершенням насиченого подіями дня стали виступи українських гуртів «Телері», «Дельтора», «Сад» та окремих співаків, які подарували неймовірний запал і воскресили слова Шевченка в музиці і співах.

Здавалося б, 150 років минуло, але ми, сучасники, знаємо своїх пророків, вивчаємо своїх поетів, шануємо своїх героїв. Адже як можна стерти з національної пам’яті те, що вічно живе в душах?

Олеся Копецька