У стіни літературно-меморіального музею І. К. Карпенка-Карого ми зайшли під урочисту музику квартету гітаристів і скрипаля «Етнос». Цей гурт не лише представляв нам свої авторські композиції, але й був чудовим ліричним супроводом до інтимної поезії Гарія Олександровича Войченка.

Правом вступного слова володіла культурний діяч Антоніна Корінь, не менш відома за свого товариша і колегу Гарія Олександровича. Письменниця провела нам невеличкий екскурс в біографію та показала світлини його акторської діяльності. Проте, щоб пізнати чим людина, а тим паче письменник, дихає, як сприймає світ, треба почути та відчути його творчість.

Вірші Гарія Олександровича незамислуваті, але правдиві та чуттєві. На запитання, як до нього приходить натхнення, відповів неоднозначно: «Моєю музою є все, що мене оточує. Будь-яка дрібниця може викликати в мене поетичний потік. Поезія, безумовно, є чуттєвим жанром». Ми особисто перейнялися емоціями, прослухавши поезії поета, особливо одну з них - присвячену його товаришу, який раптово пішов з життя.

Чимало закидів на адресу пана Войченка стосуються його політичних віршів, мовляв, чи не страшно писати так відверто? Та Гарія Олександровича це не хвилює. Як то кажуть: «Ніде правди діти!».

В арсеналі письменника не лише поезії, але й проза, не лише твори українською мовою, а й російською, оскільки всю палітру почуттів недостатньо виражати однією мовою. Сам Гарій Войченко не лише поет, але й публіцист, актор, режисер та й просто надзвичайно приємна людина!

Дивовижне перевтілення в Шельменка-денщика та одночасно його пана викликало шквал студентських аплодисментів та захоплення.

За декілька годин Гарій Олександрович, звичайно, не розкрив себе повністю, але заінтригував своєю особистістю, спонукаючи цим самим до наступних зустрічей. Цього разу він був для нас поетом і актором. Він захоплював і сам був захоплений. Зустріч закінчилася врученням квітів та щирими подяками розчуленого студентства.