Приємно, що серед свідомих, патріотично налаштованих людей, які взяли участь в акції вшанування пам’яті жертв політичних репресій, було багато молоді. Філфаківська делегація – представники національно просвітленої еліти, яка покликана дієвим словом закликати до непокори владним репресіям, – не змогла оминути подібного дійства й не вшанувати пам’ять тих, хто власним життям прокладав дорогу майбутнім поколінням.

Суспільство, споєне національним пафосом за останні роки, стрепенулося, адже зміна влади зробила свою коректуру життя. Тепер те, що колись здавалося надмірно переговореним і перебаченим, як тема голодомору, нехтується. Неодноразові провокаційні тези й дії змушують серйозно задуматися над подальшим життям в Україні. Ой, як не солодко нам доведеться!

У суспільстві панує рекреація громадської свідомості. Спричинена вона різкою зміною владних порядків і тиском на засоби масової інформації. Люди втомилися слухняно ковтати глевкі тістечка новин про нашу псевдодемократію. Більшість – змирилась і влаштувала собі аполітичний відпочинок.

Вшанування жертв політичних в’язнів – наразі дуже актуальна тема. Бо, здається, що ми не встигнемо й оком моргнути, як почнуться совєцькі часи. Вже й так яскраво можна простежити «навернення» до комунізму. Чого тільки пам’ятник Сталіну в Запоріжжі вартий! Повертаються минулі комплекси, вічні, мабуть, як і наш народ. Комплекс малороса, коліноповзання, биття поклонів батюшці-царю. Те, чого ми так хотіли позбутися, піднявши лавину незгоди й непокори у 2004, повертається до нас, як бумеранг, який на певному етапі нашого історичного розвитку кинув, можливо, наш ворог.

Досить кидати в безодню порожні обіцянки, досить продавати наші території, національні цінності, зазіхати на свободу. Україна нині - безкінечна акція з розпродажу. Купуєш щось одне – і в додаток отримуєш інше.

Як пережити цей хаос, терміном у 5 років, і залишитися українцем? Як у ці нелегкі часи жити з вірою Стуса, Калинця? Що буде з літературою, ЗМІ? І ще тисячі питань, які хочеться поставити нашій владі. Проте вона все одно – глуха й німа до простого українця. Бо у світі, де правлять не гроші, а їхня кількість, багатий бідного не розуміє, як не розуміє влада, що своїми діями принижує інтереси українців і роз’ятрює історичні рани.

Хочеться вірити, що припиниться владний наступ на українську культуру, свободу, гідність. І що не доведеться нам, відстоюючи інтереси Батьківщини, стати політичними заручниками можновладних інтересів.