«Я подумав, що це власне довженківська погода, коли побачив у Кіровограді потоки води після дощу… Довженко дуже любив дощ…»

Нещодавній візит голови Спілки кінематографістів України Сергія Васильовича Тримбача залишив відкритими декілька тем , а точніше, одну тему і сотні думок. Сергій Васильович Тримбач – провідний критик та кінознавець України та СНД. Саме він є автором найбільш повного дослідження про життя і творчість О. Довженка «Олександр Довженко. Загибель богів: Ідентифікація автора в національному часопросторі». Довженко прийшов у кіно як карикатурист і є версія,що він хотів зробити своє перше кіно як карикатурну анімацію. Для Тримбача Довженко є іконою світового кіно, адже, як наголошує критик, недарма Флачко в 1927 році, бувши його асистентом показує і навчає майстра як правильно клеїти плівку. А вже через 3 роки кінорежисер стає класиком. Його ім’я відразу пробуджує спогад про фільми «Звенигора», «Арсенал», «Земля». За аналізом Тримбача усі 3 фільми фактично становлять собою трилогію, адже головного героя в усіх фільмах грає один і той же актор. І дійсно, той факт, що Довженко є майстром українського кіно заперечити не може ніхто. А як щодо нових даних, отриманих з уст кінознавця?.. За його словами Довженко неодноразово запитував себе: « Хто мене тепер захистить», коли дізнався про смерть Сталіна. Саме це свідчить про дуже теплі стосунки між вождем та кінорежисером, про що говоритиме далі Тримбач, коли згадуватиме замовлення Сталіним Довженку фільм, який зробить його «придворним художником» і неодноразові прогулянки українця та росіянина вечірніми вулицями Москви. Проте, як бути з тим фактом, який він наводить нижче, коли Сталін засуджує Довженка, який у період війни ( «Україна в огні») підвищуватиме національну ідеологію. Хіба не за це вождь постійно докоряє йому, називаючи «ворогом системи», і хіба не за це митець готується до розстрілу?.. Як же це так, виходить кінокритик заперечує сам себе?.. Сергій Васильович намагався проаналізувати фільм «Земля» в усіх ракурсах, які він зміг зачепити за годину. Він наголосив, що основа фільму має чисто символічний характер, так як поле, дівчина є знак незайманості, соняшник – сонячна земля. Епізод смерті, теж за словами кінознавця, є образом раю, в якому все є. С.Тримбач проводить яскраву антитезу між природною смертю Василевого діда та смертю самого Василя, називаючи його Месією, яка не є природною, так як хлопець помирає за нову ідею. Це все доволі цікаво і можливо! Але як можна асоціювати в’їзд Василя на тракторі з в’їздом Месії, коли месія помирає за народ, а Василь – за розорану межу. І хіба взагалі тут може бути присутня смерть за ідею, якщо просто перед нами постає стрімкий розвиток економіки… І те, що критик наголошує на безсмертності Месії, яку віднаходить у посмішці іншого Наталчиного хлопця, та чи не здається вам, що це всього на всього продовження життя, адже Наталя жива, вона прагне кохати, прагне мати дітей. І як же той факт, про який говорить сам О.Довженко: «Коли я зараз пригадую своє дитинство і свою хату, і завжди, коли б я їх не згадав, в моїй уяві – плач і похорон. І перша телеграма, одержана в нашій хаті, повідомляла про смерть мого брата – вантажника в Ростові. А я й досі не можу дивитися на похорони. А тим часом вони проходять по всіх моїх сценаріях, по всіх картинах.У всіх моїх фільмах є розлука. Герої прощаються, поспішаючи кудись далеко, вперед, в інше життя – невідоме, але принадне, краще. Вони прощаються поквапливо й недбало і, відірвавшись, не оглядаються, щоб не розірвалося серце, а плачуть оті, що залишаються». І як можна вважати Василя Месією, коли сам кінорежисер у своїй автобіографії скаже: «Я перестав вірити в бога, в чому й признався на сповіді законовчителю отцю Олександрові, єдиній ліберальній людині з усіх наших учителів».