Після надзвичайно довгих, майже щоденних умовлянь: «Ну давайте поїдемо врешті-решт на Форум видавців!» -  студентів-викладачів небайдужі до світу книжкового  все ж таки набралися ентузіазму і дременули до старовинного, овіяного легендами Львова.

            Місто левів зустріло книжково-наповненою атмосферою, привітними львів’янами, вузенькими вулицями й сонячним теплом. Ми навпомацки (чи то, може, навмання) дісталися до місця, де мала відбутися перша конференція. Палац Потоцьких зустрів усіх охочих поспілкуватися з редакцією та членами редколегії оновленої «Літературної України». Поблукавши трохи, ми віднайшли необхідний нам дзеркальний зал. Помпезна вишуканість інтер’єру й передчуття довгоочікуваної зустрічі з Марією Матіос, Віктором Небораком, Василем Шклярем, Володимиром Яворівським забивали дух. Однак після тривалого чекання  одіозних літераторів, організатори вказали на вихід і сказали, що «кіна не буде» - гості запізнюються. Ми чемно скорчили незадоволені гримаси й попрямували на вихід. Але тітонька, яка стояла хоч і не в червоних чоботях, але на воротах до блакитного залу, запропонувала піти на зустріч з Лесею Романчук. Ситуацію врятовано! Пані Леся, до речі, за освітою – лікар-акушер, переважно розказувала про передумови написання свого історичного роману, основаному на подіях життя її сім’ї. І нас, мабуть, як і більшість присутніх, вразила обрана тема, адже раніше за творчістю авторки слідкували лише любительки жіночих романів, а тут – цілий історичний роман. Після конференції виникло бажання придбати книгу, яку так активно піарила Леся Романчук, проте ціна, яку запросили видавці, була занадто велика для наших студентських кишень. Отож, наколядували ми лише кілька фотографій із авторкою, трохи спантеличеною від того, що ми приїхали аж із самого Кіровограда.

            А потім була вулиця Коперника й підскарбій літературного угрупування Бу-Ба-Бу – Олександр Ірванець. Він довго не міг зрозуміти, де знаходиться Кіровоград. Але в результаті всі залишилися задоволеними. Ми  - від підписаних автором книг і від заманливої пропозиції Ірванця приїхати до міста у центрі України, а пан Олександр – від того, що дізнався про існування на мапі Кіровограда.

            Та всі ті враження, отримані від двох вищеописаних зустрічей, були б занадто мізерними, якби нас не захопила коловерть стендів, на яких кожне видавництво представляло свої книжки. Ось тут, як кажуть, «пашла вална». Такої кількості книжок, сконцентрованих в одному місці (Палац мистецтв), такої кількості літературних легенд і популярних авторів на невеликій площі ми ще ніколи не бачили. Куди йти, у кого автограф брати, які книжки купувати – від різномаїття питань і можливостей йшла обертом голова. Однак кіровоградські студентки не для того їхали понад 12 годин, щоб не встигнути оббігти все. В результаті ми на стенді «Навчальної книги «Богдан» зловили Романа Скибу і Ганну Осадко, які презентували дитячі книги «Рибне місце» і «Перевіршики». Виявляється, що просто малювати ілюстрації – то вчорашній день. Ілюстраторка Ганна Осадко застосувала нову техніку – ліпка зображень із пластиліну й використання об’ємних елементів – хутра, мережива, художніх пензликів, ґудзиків, бантиків. Побачене приємно вразило і змусило зануритися в невиміряний ще ніким  бездонно-загадковий світ дитячої книги.

            Неабияк, а дуже і дуже привітно зустрів нас польський письменник ретро-детективів – Марек Краєвський. Мені таки довелося трішки згадати польську мову і чемно подякувати автору за його потужну енергетику і теплу посмішку.

            Епатажно, креативно і по-братському щиро зустрічали гостей Форуму на яскраво-зеленій машині  брати Капранови. А на прохання сфотографуватися, один із братів не менш щиро обійняв мене бідолашну, наполохану і спантеличену від міцненьких письменницьких «пригортань».

            Сергій Пантюк повідав нам свою таємницю: «На Форумі так багато гарних юнаків, а я все одно на дівчат заглядаюсь. От збочЕнець!(наголос на другий скад)». Пан Іздрик на своїй автограф-сесії нічого не казав про «ТАКЕ», а просто підписав нам книги, як те також зробила і Люко Дашвар. Книга Ірисі Ликович «Твоя дитинка» не вразила нас поліграфічним виконанням, тому ми привітно посміхнулись авторці і побрели до Марії Матіос. Книги останньої здивували не тільки якістю, а й кількістю, а авторка – чемністю і вишуканістю. Звісно, це лише частковий перелік всіх, кого ми бачили в той день.

            Неможливо не згадати подію, задля якої я, власне, і приїхала. Прес-конференція легендарного польського письменника, автора бестселера «С@мотність у мережі» - Януша Леона Вишневського пройшла доволі несподівано. Письменник через надмірну кількість журналістів ледве дійшов до зали, де на нього давно вже чекали шанувальники, проте через певний час конференція все ж почалася. Пан Вишневський вражав своєю дотепністю, цікавістю, неординарністю, безпосередністю і невимушеністю.

            Скажу відверто, що деякі заходи ми таки не відвідали. Причиною цьому виявився львівський дощ і відсутність парасольок. Але «Драму ідей», яка мала відбутися бозна-де, ми не могли оминути. Як виявилося, львів’яни багато чого не знають про своє місто. Тому, окрім пригодницької функції,  ми ще й стали тимчасовими просвітителями деяких жителів Львова. До театру «Воскресіння» добиралися дощем, орієнтуючись на світлофори, бо кожен порядний мешканець Львова посилав нас до найближчого і радив, коли туди доберемося, перепитати ще в когось. Так потрохи ми дісталися до якогось облупленого театру, у якому знайшли (не з першого разу) білу (насправді – облуплено-сіру) залу, у якій в дійстві під назвою «Драма ідей» взяли участь: добродушно-відвертий Юрій Винничук, привітна Оксана Луцишина,  серйозний і виважений Василь Шкляр, химерна Олена Захарченко, юна Катерина Бабкіна, екстравагантний Павло Вольвач та інші молоді, але надзвичайно творчі автори. Автор, заради якого ми йшли без парасольок незнаним містом і грілися лише думкою, що його побачимо, на цей захід не з’явився, чим дуже розчарував кіровоградських студенток. Так що знайте, Любко Дереш, ми чекали на вас і змокли заради вас!

            Цілий день ми бігали від місця до місця, від автограф-сесії до прес-конференцій, щоб зустріти Юрія Андруховича, але в нього, мабуть, були інші плани на цей день.

            Поверталися на львівський вокзал після напруженого і багатого на події, обличчя і емоції дня втомлені і задоволені, везли з собою строкато-барвисту торбу отриманих вражень, придбаних книжок й частинку львівсько-форумного антуражу, щоб поділитися з вами.

            Мандруймо, бо ми того варті!

Копецька Олеся