Ми занадто зайняті, щоб витрачати час на прекрасне. Завжди поспішаємо, бо у нас немає часу просто зупинитися й озирнутися навколо – чи то на прекрасне, чи то на потворне. Мені здається, у всьому є смисл і краса.. Коли біжиш переповненими людьми-мурахами вулицями, ти сам стаєш таким як вони. Економічна незалежність та амбіції вимагають жертв. І ти радо жертвуєш собою та своєю душею, де глибоко-глибоко сховані поривання in blau.

Але не все песимістично і сіро, доки існують такі речі, як дні аматорського кіно. Дні молодіжного аматорського кіно «Ранок», де, незважаючи на холодний кінотеатр, все ж щось заворушилось у душі, щось зворушило, змусило замислитись. Це далеко не те, чим пістрявіє наше телебачення. І слава Богу!!!!! З одного боку, можливо, і якість гірша, і сюжет не такий розлогий, але смисл воістину колосальний. Все мало значення: від документального до філософсько-символістського. З двадцяти чотирьох композицій представлено було двадцять три, але цього було більше ніж досить, щоб відчути – ось воно життя, справжнє, без карколомних сюжетів і каскадерських трюків, без штучно заплутаних зв’язків і  неживих трагедій.

Для мене, як і для багатьох інших, справжнє кіно – це те, що після першого перегляду хочеться подивитися ще, що не втомлює, що завжди щось відкриває, змушує знов і знов замислюватись. Багато було таких фільмів на фестивалі аматорсього кіно «Ранок». Особливо вразили фільми «+1» - про дітей, що страждають хворобою Дауна, «Акваріум» - про життя глухонімих, які є звичайними людьми і їхня радість теж може бриніти в піснях чи малярстві, «Подолання» - про  трикратного чемпіона світу з плавання, який всього досягнув невтомною працею і наполегливістю. Без рук. Бурхливі аплодисменти зривали також такі фільми, як «Однажды в городе», «Мамка чиясь» (бездомна бабуся), «Острів» (декілька будиночків, оточених багатоповерхівками, що рано чи пізно теж будуть знесені під забудову), «Діти мертвого міста» (дуже цікавий, із сучасними фотографіями слайд-фільм про Чорнобильську АЕС), «Тортик» (про людей недбальства, егоїзму і нахабства, які лишають дітям лише крихти власного міста), «Талант» (втрачений тракторист-піаніст через нещасливе кохання). Був також мальований мультик, «Connection», змісту якого ніхто не зрозумів. І не тому, що він був беззмістовний, а тому, що це мульт-символ, для якого одного перегляду на дві хвилини замало, щоб добратися до суті. Те ж саме можна сказати і про «Балладу о заблудшем», яка вражає своєю одіозністю, але за перший перегляд важко розшифрувати всі образи-символи, тож складається враження, що це чергова копія голлівудського пафосу.

 Було ще багато цікавих відеокартин. Хоч це і аматорське кіно, але не означає, що воно низькоякісне чи не варте уваги, як любить трактувати не вдумливий споживач. Зрозуміло, що простору для удосконалення багато, але сам той факт, що люди намагаються пробити стіни байдужості, знести фортеці стереотипів, замислюються над тим, хто ми і що ми, змушує поважати молодих режисерів, не кажучи вже про те, що їхні фільми і справді були чудовими. Як на аматорів.

фото Олени Карпенко