У кожної людини свої прагнення…Хтось коротеньке життя присвячує збиранню капіталу, хтось – пошуку слави, а дехто - просто живе. Ні одне, ні інше не можна сказати про людину, що відвідала Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка 25 лютого 2011 року. Це був представник роду козаків «що шовком шили» - Володимир Шовкошитний, досить активна людина, фізик за освітою, поет за покликанням, а у проміжку між усім цим – люблячий батько, колишній спортсмен, співавтор Конституції та Акту проголошення незалежності України. Як  він говорив  про себе іронізуючи -  «позитивний образ».

Це була презентація нової книги «Торкнутися небес». Назва поетична, але далека від романтично-наївних витребеньок. У ній немає поетичних зітхань та ілюзій, у ній звичайна правда, на яку ми так уперто закриваємо очі та вуха. Тут  схована любов до своєї землі, яка вже частково втоптана в бруд і забуто-приховані історії радянського часу та зросійщеної політики.

І справді, найбільш дивує у цій постаті те, що він пише про майже нецікаві для пересічного громадянина речі – патріотизм, козацьку кров у жилах, якого славного роду ми діти. Це, знаєте, немов виколупувати із багна давно загублену в нім перлину чи то діамант…Не знаю, що точно, але щось коштовне і дороге, що не піддається оцінці ювеліра. Соромно і смішно стає, коли все це чуєш. Соромно, бо ти сам  про це вже забув, а смішно тією гірко-іронічною посмішкою, яка немов говорить «Ну кому ЦЕ треба??!!!». А йому треба…

Володимир Шовкошитний – це не шокуючи постмодерністське дійство, яке так люблять і бачили студенти в образі Сергія Жадана чи Романа Скиби. Все набагато глибше і серйозніше, ніж здається на перший погляд – тут наша напівзабута суть, до якої так хоче достукатись нащадок «шовком шитого роду».