Моє знайомство з Василем Шклярем відбулося неочікувано. Увівши у всесвітню павутину назву найобговорюванішого роману сьогодення «Чорний ворон», натрапила на досить авторитетний сайт «ЛітАкцент», на якому під обкладинкою роману відбулася приголомшлива дискусія. «Фахівці» із літературознавства та просто «базарники» (тобто ті, хто понад усе люблять когось покритикувати) у своїй суперечці то звинувачували Шкляра у пафосності і самозакоханості, то возвеличували до рівня Шевченкового «Кобзаря». Але така дискусія лише стимулювала мене скоріше придбати роман, щоб знайти істину, як зазначає вищевказаний сайт, «таку ж гірку, як і солодку». Пошуки істини привели мене спершу до Холодного Яру, де автор підписав «Олесі – на щастя!» книгу, а потім – до рідного університету, куди він завітав, щоб презентувати роман.

            Було цікаво зіставити образ, вимальований на інтернетному досвіді прихильників і критиків роману і автора зокрема, з власними спостереженнями. Правду кажуть: краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Мені пощастило і побачити, і почути.

            Приємний, трохи суворий на вигляд чоловік, одразу, як тільки увійшов до аудиторії, змусив замовкнути навіть найбалакучіших дівчат філфаку. Нестримною силою, інтелігентністю і магнетизмом водночас віяло від Василя Шкляра. Він поважно почав розповідь про свою літературну діяльність і роман «Чорний ворон», який писався протягом 13-ти років.

            Здавалося, що жанр історичного роману не особливо зможе зацікавити примхливі читацькі смаки, однак книга Шкляра «Чорний ворон» зуміла привернути увагу як критиків, істориків, так і читачів, які прагнуть насолодитися не лише енергією слова, а й більше дізнатися про болючі рани нашої історії. Книга написана на матеріалі історичних подій, які автор з трепетом вивчав у архівах СБУ, знаходив  правду і в творах своїх попередників – Юрія Горліса-Горського «Холодний Яр», Романа Коваля «Героїзм та трагедія Холодного Яру» та інших. «Чорний ворон» - це художній твір, а не історична документалістика, він пронизаний кількома сюжетними лініями, які злившись воєдино, утворили цілісну панораму подій 20-х років, з перемогами і поразками, з любов’ю і дружбою. Повстанці Холодного Яру, лісовики, мужні витязі української історії боронили свою землю від ворогів ціною власної гідності. Недарма на прапорі холодноярівців був напис: «Воля України або смерть».

            Перша назва твору – «Залишенці». На думку автора, вона є більш вдалою, проте видавцям більше імпонує теперішня назва роману. «Чорний ворон» із неабиякою популярністю друкується одразу у двох видавництвах – «Ярославів Вал» і «Клуб сімейного дозвілля».

            Після презентації в автора ще залишився час на дискусію зі слухачами. Студенти ніби поринули у якийсь транс, бо кілька хвилин всі сиділи мовчазні і заворожені. Згодом ситуація покращилася – на Василя Шкляра почали сипатися найрізноманітніші питання, на які він зі своєю, мабуть, вродженою величністю давав відповіді.

            Отже, бажаю пану Василю творчого натхнення,  студентам – побільше зустрічей із такими цікавими особистостями! А собі – швидше дочитати захоплюючий роман.

             Олеся Копецька