І голос тремтів від напруження, і очі то посміхалися, то наповнювалися слізьми, і відчували всі присутні в залі себе причетними до великого українського генія словами, думками, почуттями…

Здавалося б, що все вже сказане і вивчене напам’ять багатьма поколіннями, проте знайшлося кожному охочому про що розповіти-протанцювати-проспівати-зіграти на творчому вечері, присвяченому великому батькові усіх українців – Тарасу Григоровичу Шевченку. Привітна зала університету враз стала тісною від людей, які прийшли вшанувати пам’ять Кобзаря, від своєрідної атмосфери загальної спорідненості і усвідомлення себе частиною великого народу, замордованого, розгубленого по світу, але нескореного. Злітали слова, мов метелики, і летіли прямісінько до сердець, зі струн текла нестримним потоком вічна музика, а з витончених танцювальних рухів через енергетику виконавців пульсувала напруга і відчай поета. Приємно, що така національно заряджена аура створювалася студентами майже усіх факультетів університету. Але вдвічі приємніше, що студенти факультету філології та журналістики взяли активну участь у вечорі і разом з усіма прониклися вічним словом людини унікального таланту. Не можна не згадати есе Наталі Дяченко «Зустріч на горі…», в якому і біль, і віра в краще майбутнє, і німий докір, і національна самобутність злилися воєдино. Олеся Більц, Роман Абрамов, Кирило Поліщук настільки чуттєво і щиро розповіли поезію, що навіть байдужий до творчості Шевченка, не втримався б від співпереживання. Перлиною вечора стала Єлизавета Красніченко, яка наповнила залу філігранною акторською майстерністю декламування віршів. Поза всякою конкуренцією опинилася першокурсниця Наталя Щербакова, яка у супроводі бандури прочитала послання «І мертвим…». Та так прочитала, що всі аж завмерли від бурхливих емоцій, перевтілених у слова. І ті слова, мов скалки кришталю, розсипалися по залі і, мабуть, потрапили прямо в душу.

Неймовірне дійство, тривалістю в майже дві години, ще раз вселило в нас усвідомлення того, що ми представники наймогучішої, найкрасномовнішої, найталановитішої нації, адже поки в нації є такі генії, як Шевченко, - вона жива.
… І Він, Великий син українського народу, Пророк, поет і художник дивився на своїх доньок і синів і радів, що збувся його заповіт:

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

За всіма подіями із-за куліс спостерігала Копецька Олеся