Нещодавно в рамках декади факультету
філології та журналістикив аудиторії
№506 відбулися літературні читання. Цього разу свою творчість представили члени
літературної студії «Обрій», на чолі якої вже багато роківнебайдужий до молодих поетичнихдуш Марко
Василь Петрович.
Але все відбувалосьне так, як думав до цього дехто зі студентів.
Ці читання віршів не були формальним підходом чи примусовим обов’язком перед
факультетом. Варто лише почути рядки з поезій - і починаєш розуміти: цих людей щось
тримає разом. Тримає міцно, лише іноді попускаючи повідок задля вищого злету. Але приходить час, коли
кожен з поетів хоче відкритися перед іншими людьми: чи то з метою оцінки, чи то
в пошуці розуміння. Цього разу обрійчани подарували кожному зі своїх слухачів
часточку своєї творчості.
Тематика віршів буладосить
різноманітною. Патріотичні вірші про Україну захоплювали своєю глибиною й
водночас дещо дитячою наївністю. В них лунало то прохання до Батьківщини
прокинутися від оманливого сну, тозвертання до «байдужих патріотів». В маленьких віршованих рядках лунала
неймовірно велика надія. Надія на краще…
Не залишила байдужими
слухачів й інтимна лірика. «Треба щоб кожній троянді подарували жінку» - пише
Надія Гармазій, староста «Обрію». Хто з великих поетів зміг би так точно
передати за допомогою одного образу всі тонкощі жіночої душі? А хто до цього часу чув фразу: «І знову ніч
підсипала снодійне»? Ніхто. Виходить, що не «всі слова були уже чиїмись»! Не всі образи були
покладені в основу віршів. Отже, обрійчани ще можуть зробити свій внесок у
літературу. Значить, у «Обрію» є майбутнє!
Надіє, поясніть, будь-ласка, на що ви розраховували, коли друкували чужі вірші ? На те, що їх ніхто читати не буде? Тоді це просто безглуздо! Прикро, дівчино, але репутацію ви собі зіпсували назавжди, справжнім поетом вам ніколи не бути! Люди чомусь забувають всім давно відому істину: "все таємне колись стає явним". Сумно, дуже сумно.
Стосовно Надійки Гармазій, то усі слова були уже чиїмись. Більшість її віршів - це відвертий плагіат, коли поцуплено не те що окремі образи, а цілі строфи. Коли до моїх рук потрапила збірка "Тройзілля", я змогла ознайомитися із власною творчістю, у деяких місцях переспіваною, а в деяких переписаною дослівно. Своє першоавторство можу довести, оскільки мої поезії надруковані, починаючи з 2004-го року. Закликаю інших авторів уважно переглянути творчість Надійки, бо, можливо, не лише мої поезії зацікавили юну особу. Не буду тут наводити усі випадки, з ними можна ознайомитися за лінком http://maysterni.com/publication.php?id=35624, а щодо образу "Треба щоб кожній троянді подарували жінку" наведу власну строфу із мого раннього вірша, надрукованого 2004-го року: Вірю, кожній рослині в цей день подарують по жінці, Які наче б то пахнуть зітханням й ногами босими Ми тримаємо світ, він наповнений нами по вінця І на бас обертатись щодня певно досить вже.
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Реєстрація | Вхід ]